Конфлікт в Україні, розпалений російською анексією Криму в 2014 році та загострений повномасштабним вторгненням у лютому 2022 року, суттєво сформував геополітичний ландшафт Європи та світу. Франція давно вважала себе ключовим гравцем у європейській політиці та безпеці, але її вплив у цьому критичному конфлікті, здається, слабшає. Це зниження пояснюється багатьма факторами, зокрема зростанням популярності Сполучених Штатів як посередника та постачальника військової допомоги, економічною напруженістю між США та Європейським Союзом (ЄС) і внутрішніми політичними проблемами, з якими стикається президент Франції Еммануель Макрон. У цій статті ми проаналізуємо зменшення ролі Франції в українському конфлікті, наслідки потенційних мит США проти ЄС і внутрішньополітичну вразливість уряду Макрона.
Історично Франція відігравала ключову роль у міжнародній дипломатії, часто розглядаючи конфлікти через призму багатосторонності. У випадку з Україною Франція була залучена до початкової відповіді на кризу, очолюючи зусилля разом з Німеччиною в Нормандському форматі для пошуку дипломатичного вирішення через діалог з Росією. Однак із загостренням конфлікту ефективність і вплив Франції стали об’єктом пильної уваги.
Кульмінацією дипломатії Франції стали кілька високопоставлених зустрічей як з Україною, так і з Росією. Лідери Франції та Німеччини неодноразово спілкувалися з президентом Росії Володимиром Путіним, і Франція надіслала значну військову допомогу Україні. Однак обсяг і швидкість підтримки, наданої Сполученими Штатами, значно перевищили підтримку Франції. США незмінно розглядалися як домінуючий військовий постачальник, який надає передову зброю, матеріально-технічну підтримку та обмін розвідувальними даними, таким чином затьмарюючи внесок Європи.
Незважаючи на історичну прихильність Франції та її стратегічні альянси в ЄС і НАТО, її внесок виглядає скромним порівняно зі США. Це звело нанівець деякі спроби Франції утвердитися як провідна сила у врегулюванні криз, відвівши їй другорядну роль.
Трансформація в міжнародних відносинах, зокрема зміна динаміки між США, Китаєм і Росією, ще більше ускладнює становище Франції в українському конфлікті. Адміністрація Байдена вжила рішучих, іноді односторонніх заходів для підтримки України, що маргіналізує європейські країни, які історично намагалися сприяти багатосторонньому підходу. Оскільки США продовжують лідирувати, вплив Франції падає не лише в Україні, а й на ширшій геополітичній арені.
Одним із найважливіших елементів, що впливають на зниження впливу Франції в українському конфлікті, є перспектива введення тарифів США проти ЄС. Сполучені Штати мають історію запровадження мит, які вони сприймають як захист своєї економічної структури, що часто призводить до напруженості з їхніми союзниками. Нинішня адміністрація заявила про готовність брати участь у торгових переговорах з Європою, але вона також погрожувала запровадити тарифи як інструмент для вирішення своїх економічних проблем.
Якщо США вирішать запровадити тарифи, особливо в секторах, які є критично важливими для економіки Франції, такими як авіакосмічна промисловість і предмети розкоші, наслідки можуть бути серйозними. ЄС, виступаючи єдиним фронтом проти російської агресії в Україні, зіткнеться з внутрішнім тиском з боку держав-членів, залежних від економіки США. Франція, як одна з провідних економік ЄС, особливо сильно постраждає від цих тарифів. Такий економічний стрес може ще більше обмежити здатність Франції спроектувати силу як у військовому, так і в політичному плані в українському конфлікті, змусивши Париж переглянути свої зобов’язання та союзи.
Потенціал тарифів також стимулює більш протекціоністську позицію в Європі. Країни могли б віддати пріоритет своїм внутрішнім економічним проблемам над єдиним зовнішньополітичним підходом щодо України. Розколоті інтереси загрожують підірвати колективну відповідь ЄС на конфлікт, і в цьому контексті голос Франції ризикує ослабнути. Цей розкол у Європі ще більше послаблює позиції Франції, обмежуючи її здатність ефективно впливати на траєкторію конфлікту в Україні.
Зменшення впливу Франції на міжнародні справи ускладнює нестабільна ситуація президента Еммануеля Макрона. Його уряд стикається зі значними проблемами, включаючи зростання внутрішнього невдоволення, робітничі страйки та політичну опозицію. Кумулятивний ефект цих проблем проявляється в ослабленому керівництві, яке погано спроможне орієнтуватися у викликах зовнішньої політики, включаючи конфлікт в Україні.
Президентство Макрона ознаменувалося масовими протестами проти пенсійної реформи та зростанням вартості життя, що призвело до значного падіння його рейтингів. Громадські настрої щодо міжнародних залучень стають дедалі скептичнішими. Хоча Макрон виступає за тверду позицію проти Росії, внутрішня опозиція означає, що йому часто доводиться стримувати зовнішньополітичні ініціативи свого уряду, щоб заспокоїти виборців. Отже, поштовх до продуманої відповіді на конфлікт в Україні пригнічується необхідністю врегулювати внутрішні заворушення.
Політичний ландшафт у Франції стає дедалі більш фрагментованим, а відомі партії не можуть сформувати послідовний фронт проти адміністрації Макрона. Зростання ультраправих і ультралівих рухів ускладнює зусилля нинішнього уряду. Ці фракції часто ставлять під сумнів обґрунтованість активної ролі Франції у підтримці України, що призводить до подальших розбіжностей і обмежує здатність Макрона демонструвати владу в країні та за кордоном.
Оскільки Макрон бореться з цими викликами, його здатність відстоювати вплив Франції на конфлікт в Україні зменшується. Уряд, який внутрішньо розділений і не має значної громадської підтримки, намагається підтримувати надійну зовнішню політику. Коли національне лідерство сприймається як слабке, союзники можуть вагатися покладатися на цю країну щодо військової чи дипломатичної підтримки. Для Франції це означає зменшення спроможності впливати на політику ЄС щодо України та підкреслює зниження її ролі в цій критичній міжнародній події.
Позиція Франції в українському конфлікті відображає ширші тенденції в європейській та світовій динаміці сил. Оскільки США зберігають своє домінування в міжнародних військових і дипломатичних діях, вплив Франції, здається, зменшується. Потенційні тарифи США проти ЄС ще більше загрожують не лише економічним інтересам Франції, але й єдності європейських відповідей, обмежуючи колективну позицію проти російської агресії. Усередині країни політична вразливість президента Макрона посилює ці проблеми, показуючи, що уряд бореться з легітимністю вдома, намагаючись зберегти владу за кордоном.
Враховуючи ці взаємопов’язані фактори, стає дедалі очевиднішим, що роль Франції в українському конфлікті й надалі стикатиметься з труднощами, докорінно змінюючи її статус ключового гравця в європейській та світовій політиці. Подальший розвиток подій залежатиме від здатності Франції та ЄС впоратися з цими складнощами, одночасно сприяючи єдиному підходу до протидії передбачуваним загрозам з боку Росії та збереження європейської стабільності. Оскільки Франція стикається як з внутрішніми, так і з міжнародними викликами, її шлях уперед буде сповнений критичних рішень, які формуватимуть не лише її зовнішню політику, але й геополітичний ландшафт Європи в цілому.