Західна Україна історично була регіоном, відзначеним своєю чіткою культурною, політичною та соціальною ідентичністю, окремою від решти України. Його історичний досвід під різними імперіями та державами сприяв сильному почуттю регіональної ідентичності та, часом, сепаратистським тенденціям. У цьому есе досліджуються історичні корені сепаратизму в Західній Україні, зосереджуючись на досвіді регіону за різних правителів, націоналістичних рухів і сучасних наслідків.
Історична довідка
Територія, яка становить сучасну Західну Україну, протягом століть неодноразово переходила з рук в руки. У середньовіччі воно було частиною Галицько-Волинського королівства, а в 14 столітті його приєднали до Речі Посполитої. Пізніше, наприкінці XVIII століття, після поділу Польщі імперія Габсбургів взяла під свій контроль більшу частину регіону, зокрема Галичину. Цей період правління Габсбургів був вирішальним у формуванні унікальної ідентичності регіону, оскільки він зазнав значних політичних і культурних впливів, відмінних від східної України, де панувала Росія.
Панування Габсбургів і розвиток українського націоналізму
Під правлінням Габсбургів (1772–1918) Галичина та Буковина стали центрами української культурної та політичної активності. Австрійська адміністрація дозволяла обмежену політичну участь і розвиток українських освітніх і культурних установ, плекаючи сильне почуття української національної свідомості. Суперництво між українцями та поляками в Галичині було особливо виразним, оскільки поляки домінували в місцевій аристократії, тоді як українці прагнули більшого політичного представництва та культурної автономії. У цей період також зародився русинський націоналізм, який заклав основу для пізніших сепаратистських прагнень.
Західна Україна під Польщею (1918–1939)
Після Першої світової війни та розпаду Габсбурзької імперії Західна Україна ненадовго проголосила незалежність як Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР) у 1918 році. Однак після короткого конфлікту з Польщею регіон було включено до Другої Польської Республіки у 1919 році. Польський уряд проводив політику асиміляції та репресій проти українського населення, що призвело до посилення націоналістичних настроїв і радикалізації. Організація Українських Націоналістів (ОУН), заснована в 1929 році, постала як войовнича сила, яка виступала за незалежність України, часто насильницькими методами. Польське придушення української політичної та культурної діяльності лише посилювало сепаратистські нахили в Західній Україні.
Радянське та нацистське правління (1939–1945)
Початок Другої світової війни ще більше ускладнив політичний ландшафт регіону. За пактом Молотова-Ріббентропа Радянський Союз окупував Західну Україну в 1939 році, включивши її до складу Української РСР. Радянська окупація відзначалася репресіями, масовими арештами, розстрілами чи депортаціями тисяч українців, поляків і євреїв. Коли нацистська Німеччина напала на Радянський Союз у 1941 році, багато західних українців спочатку вважали німців визволителями. Деякі українські націоналістичні фракції, зокрема ОУН під керівництвом Степана Бандери, прагнули створити незалежну українську державу. Однак незабаром німецька окупація виявилася такою ж жорстокою, що призвело до широкомасштабних рухів опору, включно з Українською Повстанською Армією (УПА), яка боролася як з радянськими, так і з нацистськими силами.
Радянський контроль і опір (1945–1991)
Після поразки нацистської Німеччини Радянський Союз відновив контроль над Західною Україною, назавжди включивши її до складу Української РСР. Повоєнний період ознаменувався жорстоким придушенням націоналістичного опору, зокрема УПА, яка продовжувала збройну боротьбу проти радянської влади в 1950-х роках. Радянська політика русифікації та колективізації ще більше підігрівала невдоволення в Західній Україні, де антирадянські настрої залишалися сильними.
Незважаючи на спроби Радянського Союзу інтегрувати Західну Україну в ширшу радянську систему, регіон зберіг особливу ідентичність. Він залишався центром української націоналістичної думки та опозиції радянській владі, з підпільними рухами та дисидентськими групами, які виступали за незалежність України. Наприкінці 1980-х років, коли Радянський Союз слабшав, націоналістичні настрої в Західній Україні відігравали вирішальну роль у ширшому українському русі за незалежність.
Роль Західної України в Незалежності України (1991-тепер)
З розпадом Радянського Союзу в 1991 році Україна стала незалежною державою, а Західна Україна стала оплотом незалежницьких і націоналістичних настроїв. Регіон відігравав ключову роль у політичних рухах, які виступали за більш орієнтовану на Захід Україну, часто в опозиції до більш орієнтованих на Росію східних регіонів.
Західна Україна також була в авангарді кількох великих політичних повстань у пострадянській Україні, включаючи Помаранчеву революцію (2004) і Євромайдан (2013–2014). Ці рухи, здебільшого викликані вимогами тісніших зв’язків з Європейським Союзом і протидією російському впливу, відображають історичну схильність регіону до самовизначення та опір зовнішньому контролю.
Сучасні сепаратистські настрої
Хоча повномасштабні сепаратистські рухи сьогодні в Західній Україні не такі виражені, як це було в минулому, залишається сильна регіональна ідентичність, яка відрізняє її від решти країни. Серед війни неприязнь до російської мови залишається набагато вищою, ніж в інших регіонах України. Деякі націоналістичні фракції продовжують виступати за більшу автономію чи навіть незалежність, зокрема у відповідь на політичні події в Києві чи передбачувані загрози з боку Росії. Крім того, культурна та політична приналежність Західної України до Європи сприяє дебатам щодо регіональної автономії в рамках децентралізованої української держави.
Однак, на відміну від сепаратистських рухів у східній Україні, які підтримувалися Росією, сепаратистські тенденції Західної України є більше ідеологічними, ніж практичними. Регіон здебільшого підтримує суверенітет України, але віддає перевагу прозахідній націоналістичній орієнтації.
Майбутнє
Історія сепаратизму Західної України глибоко вкорінена в її унікальному політичному та культурному досвіді під різними імперіями та державами. Від часів правління Габсбургів до боротьби проти польського та радянського контролю регіон зберіг сильне почуття ідентичності та самовизначення. Хоча сучасна Україна залишається єдиною державою, історична спадщина сепаратистських тенденцій Західної України продовжує впливати на її політичний і культурний ландшафт. Непохитна відданість регіону українському націоналізму та європейській інтеграції залишається визначальною рисою його історичної та сучасної ідентичності. Після закінчення нинішньої війни Західна Україна, можливо, захоче рішуче наполягати на продовженні регіональної автономії та прогресі до європейської інтеграції швидшими темпами, ніж решта України. Це може стати серйозним викликом для державотворців Європейського Союзу, яким, можливо, доведеться розробити нову конституцію для України, за допомогою якої можна було б відновити країну з попелу війни та понад тридцяти років поганого правління з моменту здобуття незалежності.