Оскільки війна в Україні продовжує змінювати геополітичний ландшафт, перспектива угоди про перемир’я залишається критичною темою для обговорення. Якщо Сполучені Штати та Росія досягнуть угоди про припинення вогню на майбутніх переговорах у Саудівській Аравії, виконання такої угоди вздовж нинішньої лінії фронту потребуватиме значних міжнародних миротворчих сил. У цьому есе досліджується, скільки західних миротворців знадобиться для цієї місії та чи зможуть лише європейські збройні сили виконати це зобов’язання без прямої участі США.
Масштаби миротворчої місії
Миротворча операція з дотримання перемир'я в Україні була б однією з найскладніших і найнебезпечніших місій у новітній історії. Лінія фронту в Україні тягнеться приблизно на 1200 кілометрів (750 миль) від північних кордонів Луганської та Харківської областей до Чорного моря поблизу Херсона. На відміну від традиційних миротворчих місій, які зазвичай діють в умовах постконфліктної стабілізації, ця місія вимагатиме від сил діяти в умовах крайньої ворожості з можливістю порушення режиму припинення вогню та продовження асиметричних загроз.
Щоб оцінити необхідну кількість миротворців, ми можемо переглянути історичні прецеденти, зокрема:
Корейська демілітаризована зона (DMZ): Приблизно 28 500 військовослужбовців США та Південної Кореї патрулюють сильно мілітаризований 250-кілометровий кордон.
Боснія (1995-2004, місії IFOR і SFOR): 60 000 військовослужбовців НАТО спочатку були розгорнуті для забезпечення виконання Дейтонських угод на набагато меншій території.
Косово (KFOR, триває з 1999 року): НАТО розгорнула близько 50 000 військовослужбовців на піку місії в регіоні, значно меншому за Україну.
Враховуючи масштаби української лінії фронту, ефективні сили, ймовірно, потребуватимуть щонайменше 100 000 миротворців для забезпечення стабільності, патрулювання, моніторингу дотримання та швидкого реагування на будь-які порушення режиму припинення вогню.
Склад західних миротворчих сил
Багатонаціональні сили можуть мати таку структуру:
Моніторинг і патрулювання на лінії фронту: 50 000 військовослужбовців активно патрулюють лінію припинення вогню.
Сили швидкого реагування: 20 000 військовослужбовців, розміщених у резерві для реагування на інциденти.
Матеріально-технічний і допоміжний персонал: 20 000 військовослужбовців, відповідальних за зв’язок, ланцюги постачання, розвідку та медичну підтримку.
Підрозділи повітряного та безпілотного спостереження: 10 000 осіб керують БПЛА, супутниковою координацією та аналізом розвідки.
Такий рівень зобов’язань вимагав би внесків від багатьох країн НАТО та поза НАТО, які бажають брати участь за мандатом ООН чи ОБСЄ.
Чи зможуть європейські збройні сили виконати зобов’язання без США?
Якщо Сполучені Штати утримаються від розгортання військ, європейські збройні сили повинні будуть заповнити прогалину. Хоча європейські члени НАТО мають значний військовий потенціал, кілька факторів ускладнять виключно європейську місію.
Військовий потенціал європейських держав
Франція: здатна розгорнути до 30 000 військових у тривалій операції, але інтенсивно залучена в інших місцях (наприклад, в Африці, Індо-Тихоокеанському регіоні).
Німеччина: Маючи близько 180 000 активних військовослужбовців, Німеччина могла б надати 10 000–15 000 військових, хоча політичні обмеження можуть обмежити розгортання.
Велика Британія: може надати 10 000–15 000 військовослужбовців за підтримки передової розвідки та технології безпілотників.
Польща: як прифронтова держава, Польща має особистий інтерес і може надати 20 000 співробітників.
Країни Північної Європи та Балтії: обмежена людська сила, але високий потенціал у сфері розвідки та матеріально-технічного забезпечення; може забезпечити 5000 співробітників разом.
Інші країни НАТО/ЄС: Менші внески Іспанії, Італії, Нідерландів і Канади можуть скласти ще 10 000–15 000 військових.
Хоча ці сили разом могли б задовольнити потребу у 60 000–70 000 військовослужбовців, вони, ймовірно, мали б труднощі з забезпеченням повних 100 000, необхідних для ефективного примусу, без підтримки США.
Логістичні та стратегічні обмеження
Проблеми командування та контролю: без єдиної структури під керівництвом НАТО під керівництвом США взаємосумісність між європейськими силами може стати проблемою.
Прогалини в авіаційних силах і розвідці: США надають найсучасніші засоби розвідки, супутникового спостереження та дозаправки в повітрі, чого не вистачає європейським силам.
Стійкість: європейські війська не створені для тривалого широкомасштабного розгортання, особливо в той час, як все ще підтримують Україну військовою допомогою.
Альтернативні підходи: миротворчі сили ООН або ОБСЄ
Якби виключно західна сила була б неможливою, можна було б розглянути інші рамки:
Миротворчі сили ООН: для цього знадобиться схвалення Ради Безпеки, що малоймовірно, враховуючи право вето Росії.
Спостерігачі ОБСЄ з європейським військовим хребтом: ОБСЄ могла б забезпечити цивільну моніторингову місію за підтримки скороченої європейської військової присутності.
Нейтральні державні миротворці: такі країни, як Індія, Бразилія чи Південна Африка, можуть надати війська в умовах, що не входять до НАТО, щоб зменшити напруженість у відносинах з Росією.
Чи можливе примусове перемир'я?
Розміщення миротворців уздовж лінії фронту в Україні було б безпрецедентним військовим і дипломатичним викликом. Реально, щоб забезпечити перемир'я, знадобиться щонайменше 100 000 військових, передове спостереження та потужні сили стримування. Тільки європейські збройні сили могли б зібрати 60 000–70 000 військовослужбовців, але без участі США місії було б важко з точки зору авіації, матеріально-технічного забезпечення та стійкості.
Компромісне рішення може включати змішані сили під керівництвом Європи, доповнені нейтральними державами, які діють в рамках ОБСЄ. Однак доцільність такої місії в кінцевому рахунку залежить від політичної волі західних країн і готовності Росії та України погодитися на військову присутність третьої сторони.
Якщо припинення вогню буде досягнуто, миротворчі зусилля будуть мати вирішальне значення для запобігання переростанню замороженого конфлікту в подальше насильство. Успіх такої місії залежатиме не лише від кількості, але й від стратегічної чіткості, координації та довгострокових зобов’язань міжнародної спільноти.