Від спадщини до стійкості: еволюція воєнної доктрини України з 2014 року

Військова доктрина України зазнала глибокої трансформації з 2014 року. Анексія Криму та спалах війни на Донбасі виявили неадекватність пострадянської військової структури України та спонукали до стратегічної перебудови. Протягом наступного десятиліття Україна перетворилася з занедбаної, успадкованої від СРСР оборонної системи на військово-технічну силу, дедалі більше інтегровану із західними оперативними принципами. Це есе досліджує доктринальну еволюцію України, проілюстровану прикладами з поля бою та підкріплену відповідною стратегічною теорією, від гібридного опору до формулювання стратегії тотальної війни.

До 2014 року: доктринальний дрейф у тіні Росії

До 2014 року військова доктрина України залишалася неоднозначною, сформованою конфліктом стратегічних інтересів. Доктринами 2004 та 2012 років було відображено прагнення до нейтралітету, спроба поєднати співпрацю як з НАТО, так і з СНД (Співдружністю Незалежних Держав). Однак така позиція залишила Україну вразливою: вона ігнорувала зростаючий реваншизм пострадянської зовнішньої політики Росії та не надавала пріоритет готовності.

Україна зберегла структуру масової мобілізації — дивізійну за масштабом та базуючись на радянському обладнанні, — але їй бракувало практичної оперативної сумісності, спільної командної підготовки чи сучасної логістики. Як зазначав військовий історик Філіп Карбер у 2015 році, Збройні сили України були «оболонкою, з невеликим бойовим досвідом, невеликою кількістю навчених сержантів та без єдиної бойової доктрини».

2014–2016: Шок, імпровізація та фундаментальні зміни

Анексія Криму та повстанські дії на Донбасі призвели до різкого розриву в стратегічній культурі України. Збройні сили, виснажені роками недофінансування та політичного занедбання, реагування України було імпровізованим, реактивним та спочатку значною мірою децентралізованим. Доктрина цього періоду визначалася радше необхідністю, ніж плануванням.

Приклад поля бою – Іловайськ (серпень 2014 р.)

Оточення та знищення українських підрозділів поблизу Іловайська регулярними російськими військами стало доктринально переломним моментом. Українські підрозділи, навчені для боротьби з повстанцями поліцейського типу, були розгромлені російськими механізованими та артилерійськими атаками. Катастрофа підкреслила необхідність доктринальної ясності щодо більш складних військових методів, таких як ескалація сил, загальновійськова оборона та оперативна хитрощі.

У відповідь Україна перейшла до нової доктринальної позиції, прийнявши у 2015 році свою Воєнну доктрину, в якій вперше чітко було названо Росію головним військовим супротивником. У ній було наголошено:

• Стримування та захист від російської агресії

  
  

• Перехід до оперативної сумісності НАТО

  
  

• Необхідність територіальної оборони та нерегулярних формувань

Спираючись на такі широкі теорії, як Мао Цзедун та Лоуренс Фрідман, низовий опір України, який можна побачити в добровольчих батальйонах, таких як «Азов», «Айдар» та «Донбас», ілюстрував модель «народної війни»: децентралізовану, ідеологічно керовану та чутливу до місцевості.

2016–2021: Системні реформи та стратегічна вестернізація

Цей період ознаменувався системною доктринальною реформою, підкріпленою стандартизацією НАТО та необхідністю переходу від оборонної імпровізації до довгострокового стримування.

У Стратегічному оборонному бюлетені 2016 року та Стратегії національної безпеки 2020 року закликали до:

• Модульні бригадні структури

  
  

• Професіоналізація сержантського корпусу

  
  

• Спільні операційні можливості

  
  

• Посилена протиповітряна оборона та кібероперації

Приклад поля бою – битва за Авдіївку (2017)

Ця битва стала поворотним моментом у зрілості командування України. Підрозділи 72-ї механізованої бригади та добровольчі компоненти успішно скоординували артилерію та піхоту в оборонній позиції, що перешкоджало просуванню підтримуваних Росією сепаратистів. Операція продемонструвала покращення в управлінні, контрбатарейному вогні та координації між підрозділами , закладаючи основу для майбутньої доктрини щодо оперативної злагодженості.

З теоретичної точки зору, робота Мартіна ван Кревельда, особливо його аналіз командування у війні, допомогла сформулювати акцент України на делегованому прийнятті рішень та адаптивному керівництві на полі бою. Україна переходила до філософії командування місією: цілі командування були чіткими, але тактичне виконання делегувалося вниз.

Вплив НАТО також зріс протягом цього періоду завдяки операції ORBITAL (Велика Британія), JMTG-U (Сполучені Штати) та спільним навчанням, таким як Rapid Trident, які надали українським військовим західну підготовку з логістики, лідерства та цивільно-військового планування.

2022–2025: Повномасштабне вторгнення та доктрина тотальної війни

Повномасштабне російське вторгнення у 2022 році стало не лише стратегічним шоком, а й доктринальним випробуванням. Українські війська мали впроваджувати всі попередні реформи в режимі реального часу та впроваджувати інновації далі. Те, що виникло, — це доктрина, що ґрунтується на тотальній обороні, адаптивному командуванні та багатодоменній війні.

Приклад бою – Контрнаступ у Києві (лютий–квітень 2022 р.)

Спроба Росії оточити Київ була відбита не лише грубою мужністю, а й доктринальною чіткістю. Українські війська використовували глибокоешелоновану оборону (намагаючись затримати, а не запобігти просуванню нападника, виграючи час і спричиняючи збільшення втрат), стратегічну мобільність, тактику міських боїв та локалізовану ініціативу, щоб перешкоджати російській логістиці, переривати лінії постачання та ізолювати передові частини бронетехніки. Опір цивільного населення та інформаційне домінування посилювали психологічний тиск на російські війська.

Приклад бою – Харківська наступальна операція (вересень 2022 р.)

Мабуть, найдоктринальніша операція війни, блискавичне звільнення Харківської області, продемонструвало майстерність українців в оперативній обманливій атаці, маневреній війні та інформаційних операціях. Українські війська здійснили обманний маневр у напрямку Херсона, перш ніж скористатися слабкими російськими лініями в Харкові. Зараз ця операція вивчається як класичний приклад багатоосьової несподіванки, принципу, на якому наголошували такі теоретики, як Безіл Лідделл Харт, який відстоював «непрямий підхід».

Ключові доктринальні розробки

• Сили територіальної оборони (ТСО): резервна структура, що базується на шведській моделі «Тотальної оборони», що інтегрує цивільне населення в інфраструктуру безпеки.

  
  

• Війна з використанням дронів: Україна адаптувала невеликі дрони для розвідки, спостереження, рекогносцювання, тактичних ударів та морських рейдів у Чорному морі.

  
  

• Кібер- та інформаційна війна: За підтримки західних технологічних компаній та громадянського суспільства Україна стала піонером у розробці доктрин, що поєднують кіберзахист, руйнування дезінформації та контроль наративів.

Спираючись на концепцію Девіда Кілкаллена про «синдром випадкового партизану», Україна зараз балансує між регулярними війнами та нерегулярними порушеннями порядку на окупованих територіях, поєднуючи технології 21-го століття з тактикою повстанців.

Перспектива: Повоєнна стратегічна доктрина

Заглядаючи в майбутнє, доктрина України, ймовірно, розвиватиметься навколо трьох напрямків:

1. Стримування шляхом модернізації, включаючи засоби забезпечення переваги в повітрі (F-16), системи далекобійного удару та багатошарову протиповітряну оборону.

   
   

2. Стратегічна глибина та внутрішнє виробництво – щоб уникнути залежності від крихких ланцюгів поставок, особливо у сфері боєприпасів та безпілотників.

   
   

3. Взаємодія та стримування шляхом заперечення – на основі принципів НАТО, включаючи інтегровані стратегії повітряно-наземних бойових дій та готовність спільних сил.

Доктринальна траєкторія розвитку України дедалі більше відображає реалізм Клаузевіца, де війна є одночасно політичним інструментом і відображенням національної волі. Водночас вона включає концепції війни четвертого покоління, зокрема стирання меж між цивільними та комбатантами, кібер- та кінетичними, державними та недержавними суб'єктами.

Висновок

З 2014 року військова доктрина України перетворилася з пострадянського пережитку на динамічну, адаптивну та загартовану війною систему. Через горнило конфлікту, інновації на полі бою та поглиблення зв'язків з НАТО та західними партнерами, Україна переписала посібник з національної оборони під тиском. Сформована як реаліями поля бою, так і стратегічною теорією, українська доктрина більше не є просто оборонним сценарієм; це живе вираження нації, яка бореться не лише за виживання, а й за визначення власного майбутнього.

---

Загальні роботи з питань трансформації української армії

• Карбер, Філіп А. – «Уроки, отримані з російсько-української війни (2014–2015)» , Фонд Потомак, 2015.

  Фундаментальний аналіз, проведений американським вченим у галузі оборони на основі польових візитів до України, з акцентом на початкових доктринальних та бойових невдачах та адаптаціях.

• Кофман, Майкл та Мігдаловіц, Метью. – «Військові операції Росії в Україні та еволюція війни» , Центр військово-морського аналізу, 2017.

  Пропонує контекст того, як Україна адаптувала свою доктрину у відповідь на гібридні та конвенційні загрози з боку Росії.

• Циганков, Андрій. – Росія та Україна: переплетені історії, розбіжні держави (Polity, 2023).

  Хоча ця книга зосереджена на політичних розбіжностях, вона містить кілька розділів, що обговорюють військові події та стратегічне мислення.

Офіційні українські доктринальні та стратегічні документи

• Воєнна доктрина України (2015)

  [Доступно в перекладі англійською мовою через Міністерство оборони України або Офіс зв'язку НАТО]

  – Перша доктрина, яка офіційно називає Росію головною загрозою.

• Стратегічний оборонний бюлетень України (2016)

  – Визначає дорожню карту для забезпечення оперативної сумісності НАТО та військової модернізації.

• Стратегія національної безпеки України (2020)

  – Ширше формулювання загроз та цілей безпеки, включаючи гібридну війну, кібервійну та розвиток оборонно-промислової бази.

• Закон України про основи національного опору (2021)

  – Правова основа Сил територіальної оборони та доктрини опору.

Тактичні та оперативні тематичні дослідження

• ISW (Інститут вивчення війни) – Регулярні оновлення та оцінки стану полів бою:

  • «Українські контрнаступи в Харкові та Херсоні: уроки оперативної несподіванки»

  • «Оборона Києва Україною: тактична стійкість та стратегічна комунікація»

• Корпорація РЕНД –

  «Структура Збройних сил України: на шляху до стандартів НАТО і далі» , 2022.

  Звіт про те, як українські реформи вплинули на структуру збройних сил та системи командування.

• Коледж оборони НАТО –

  «Український шлях війни» , 2023.

  Обговорює гібридну адаптацію та поєднання нестандартних та традиційних тактик.

Українські та міжнародні голоси

• Олексій Мельник (Центр Разумкова, Київ) –

  Постійний автор аналітичних матеріалів щодо оборонної реформи України та оцінок загроз.

• Михайло Забродський (генерал-лейтенант ЗСУ) –

  Часто публікував статті для спільних із західними аналітиками публікацій, зокрема для звіту RUSI «Попередні уроки війни Росії в Україні» .

• Військовий баланс (Щорічні звіти IISS)

  – Надає щорічні звіти про склад збройних сил та доктринальні висновки для України.

Онлайн-джерела та звіти

• Mil.in.ua – незалежна українська платформа військових новин (українська/англійська)

• Defense Express – присвячений оборонно-промисловому сектору України та військовим інноваціям

• Білі книги та прес-релізи Міністерства оборони України – регулярно публікують оновлення доктрини