Від Криму до Карпат: політична географія української ідентичності

Україна — це не просто країна, що воює, чи територія, за яку ведеться боротьба; це величезна, багатошарова цивілізація, що зшита докупи горами, степами, річками та узбережжями. Її політична географія, що простягається від Карпатського нагір'я на заході до Чорного моря та Кримського півострова на півдні, відіграла визначальну роль у формуванні української ідентичності. Територіальні кордони держави неодноразово змінювалися протягом століть, проте її народ незмінно прагнув: створити єдність з різноманіття та визначити Україну не лише як простір, а й як національну ідею.

Ми пишемо, щоб дослідити різноманітні регіони України — від гуцульських сіл на заході до кримськотатарських поселень на півдні — які сприяють ширшому розумінню української ідентичності. Ми також хочемо дослідити, як війна зміцнила національну свідомість у цих різних географічних регіонах, перетворивши фрагментоване минуле на спільне політичне майбутнє.

Історичний гобелен Прикордонних земель

Зрозуміти політичну географію України означає зрозуміти її як прикордонну територію — край — сформований імперіями, що перекривалися, та конкуруючими суверенітетами. Київська Русь, Річ Посполита, Австро-Угорська імперія, Османська імперія та царська Росія — всі вони претендували на частини території, яка зараз становить сучасну Україну, та формували її.

• Західна Україна, включаючи Львів, Івано-Франківськ та Ужгород, історично перебувала під владою Габсбургів. Ці регіони розвинули міцні громадянські традиції та були одними з перших, хто прийняв український націоналізм у 19 столітті.

  
  

• Центральна Україна, центром якої є Київ, є серцем української мови, культури та політичної влади. Саме тут революції Майдану — 2004 та 2013–2014 років — розпалили національні перетворення.

  
  

• Південна та Східна Україна, включаючи Одесу, Донбас та Крим, мають довшу історію російського імперського впливу. Індустріалізація, політика русифікації та складний етнічний склад надали цим регіонам особливої мовної та політичної динаміки.

Незважаючи на ці відмінності, географія України ніколи не визначала її долю. Натомість ідентичність формувалася через опір: імперії, окупації та, зовсім нещодавно, іноземному вторгненню.

Крим: символ втрат та опору

Кримський півострів, незаконно анексований Росією у 2014 році, залишається одночасно відкритою раною та символом незмінної української ідентичності. Крим, де проживають корінні кримські татари, етнічні українці та російські поселенці, є мікрокосмом українського мультикультуралізму.

Після анексії регіон зазнав жорстких репресій. Кримськотатарських активістів заарештували, україномовне навчання було ліквідовано, а проукраїнські журналісти зникли. Проте у вигнанні та мовчанні кримське громадянське суспільство продовжує існувати — транслює на півострів з Києва, підтримує культурну пам'ять у діаспорі та нагадує українцям, що Крим залишається частиною цілого.

Крим, більше ніж територія, став національним міфом: місцем, що символізує незавершений суверенітет та стійкість надії.

Донбас і східний кордон

Війна в Донецькій та Луганській областях, що триває з 2014 року та посилилася після 2022 року, парадоксально прояснила українську ідентичність. Там, де колись лояльність була неоднозначною, жорстокість окупації поляризувала населення.

До війни Донбас часто характеризували як «русофонний» та неоднозначне ставлення до влади Києва. Але спроби Росії завоювати країну дискредитували їхній власний наратив. Такі міста, як Слов'янськ, Покровськ та Краматорськ, колишні промислові центри, стали передовими фортецями українського патріотизму.

Схід тепер надає не лише солдатів, а й оновлене бачення буття українцем — таким, що менше залежить від мови та спадщини, і більше ґрунтується на спільній боротьбі та громадянській приналежності.

Карпати та Гуцульське серце

Натомість, західна Україна — з її горами, вкритими сосновими деревами, та дерев'яними церквами — є колискою українського етнонаціоналізму. Тут Українська греко-католицька церква, пригнічена за радянської влади, залишається впливовою. Фольклорні традиції, вишивка, музика та гуцульська гірська естетика формують ідентичність, яка рішуче відрізняється від російської культурної гегемонії.

Але захід — це не просто символ. Під час війни такі регіони, як Львів, Тернопіль та Закарпаття, функціонували як логістичні центри, безпечні притулки для переміщених осіб та духовні опори національної стійкості.

Навіть у західній Україні існує регіоналізм: наприклад, русини Закарпаття зберігають унікальний діалект і спадщину. Однак ці ідентичності співіснують у ширшому українському патріотизмі, посилені, а не зменшені різноманітністю.

Одеса та Південна мозаїка

Чорноморське узбережжя України, зосереджене навколо міста Одеса, представляє собою інше обличчя української ідентичності: космополітичне, морське, багатомовне. Одеса, яка здавна асоціюється з гумором, єврейською спадщиною та середземноморською відкритістю, поступово прийняла українську державність.

До війни дехто боявся, що південь України може потрапити під вплив Росії. Але вторгнення спричинило переосмислення південноукраїнської ідентичності. Одеситі організували цивільну оборону, зберегли культурні пам'ятки та стійко зазнали бомбардувань.

У Миколаєві та Херсоні — містах, що зазнали жорстоких нападів та часткової окупації, — мова виявилася другорядною. Український патріотизм виник не з етнолінгвістичної однорідності, а з колективного акту опору.

Київ: Нервовий центр

Київ — це не лише столиця, а й епіцентр, де випробовується та перетворюється українська політична ідентичність. Місто революції, мучеництва та переосмислення, воно служило центром кожного національного пробудження української ідентичності. Майдан, який нині є священною землею, уособлює здатність народу вимагати демократії всупереч усім труднощам.

Стійкість столиці під загрозою, особливо під час облоги 2022 року, закріпила її міфічну роль. Але Київ — це не просто символ. Це живе місто, яке координує національну логістику, приймає біженців та розміщує інноваційні центри воєнного часу.

Це також місце, де схід зустрічається із заходом, і де українська ідентичність — релігійна, мовна, політична — щодня обговорюється заново.

Мова та ідентичність у різних географічних регіонах

В Україні проживають як українськомовні, так і російськомовні люди, а також численні мови меншин. Війна спричинила лінгвістичний зсув: багато російськомовних прийняли українську мову як акт солідарності. Проте держава прагнула уникати примусової мовної політики, визнаючи, що мова не визначає лояльність.

Українська ідентичність стає радше громадянською, ніж етнічною. Вона кується на передовій, через колективні жертви, а не через давні кровні лінії. Політична географія не стирає культурні відмінності, а переосмислює їх як частину спільного національного проєкту.

Кордони та приналежність

Одна з іроній політичної географії України полягає в тому, що війна допомогла зміцнити кордони країни у свідомості її громадян. До 2014 року національна ідентичність була мінливою, часом амбівалентною. Але після анексії Криму та війни на Донбасі територіальні кордони України стали священними. Окуповані регіони не забуті — вони інтегровані в національну уяву як простори, які потрібно повернути, відновити та реінтегрувати.

Від волинських лісів до запорізьких рівнин виросло відчуття приналежності. Не нав'язане, а зароблене — у бомбосховищах, на залізничних станціях, у польових кухнях та в окопах.

До єдиної громадянської нації

Війна прискорила перетворення України з пострадянської республіки на сучасну громадянську державу. Географія колись розділяла Україну; тепер вона об'єднує. Контраст між регіонами залишається, але він перестав бути роз'єднуючим.

Кримський татарин, гуцульський пастух, одеський моряк, донецький шахтар і львівський професор тепер вважають себе не просто громадянами України, а й розпорядниками її майбутнього. Їхні ідентичності численні, але збігаються.

Цей плюралізм — сила України. Спроба стерти її географію — шляхом зрівнювання її міст та окупації її земель — лише поглибила зв'язок її народів з місцем та один з одним.

Нація, сформована її картою

Карта України — це не просто набір областей. Це політична географія значення, пам'яті та опору. Від вершин Карпат до узбережжя Криму ідея України зараз більша, ніж її частини.

Поки війна триває, а світ спостерігає за її боротьбою, одна істина стає очевидною: українська ідентичність не нав'язана державою, а намальована по всій землі — викарбувана в окопах, вишита у вишиванках та прошепочена мовами старими та новими.

Це карта, яка живе. І кожен її сантиметр має значення.