Воєнний стан і демократія: конституційні уроки для країни у стані війни

З початку повномасштабного вторгнення Росії в лютому 2022 року Україна живе в умовах воєнного стану — правового надзвичайного стану, застосованого для збереження суверенітету та виживання країни. Зараз, на четвертому році дії воєнного стану, безперервність якого викликає глибокі питання щодо взаємозв'язку між національною безпекою та демократичним управлінням. Чи може конституційна демократія вижити в умовах тривалого надзвичайного стану? Як країна, що перебуває у стані війни, може збалансувати імперативи громадянської свободи з вимогами національної оборони? Досвід України пропонує уроки ширшого значення для демократичних держав, які стикаються з екзистенційними загрозами у ХХІ столітті.

Правова основа воєнного стану

Режим воєнного стану в Україні ґрунтується на статті 106 Конституції та регулюється Законом «Про правовий режим воєнного стану», який датується 2015 роком, але базується на системі, сформованій у пострадянську епоху. 24 лютого 2022 року Президент Володимир Зеленський видав Указ про запровадження воєнного стану на всій території України, який пізніше був схвалений Верховною Радою. Відтоді Указ продовжували понад десяток разів, останній раз – на другу половину 2025 року.

Декларація надає виконавчій гілці влади, особливо Президенту та військовому командуванню, право обмежувати громадянські права та переорієнтовувати державні інституції на потреби воєнного часу. Серед іншого, воєнний стан дозволяє:

• призупинення виборів та референдумів,

• обмеження свободи пересування,

• комендантська година та реквізиція майна,

• обмеження свободи преси та зібрань,

• мобілізація громадян та ресурсів для цілей оборони.

Логіка переконлива: у момент надзвичайної ситуації в країні єдність, рішучість та командна влада мають першочергове значення. Проте ці заходи порушують важливі конституційні та демократичні питання, особливо враховуючи, що війна затягується, а Україна стикається з подвійним викликом: протистояти зовнішньому агресору та зберігати внутрішню легітимність.

Конституційна демократія на паузі?

Україна не проводила національних виборів з початку війни. Президентські вибори, які спочатку мали відбутися у березні 2024 року, були призупинені через воєнний стан, а парламентські вибори, заплановані на жовтень 2023 року, також були відкладені. Багато громадянських свобод залишаються обмеженими. Політичні партії, підозрювані у проросійських симпатіях, були заборонені, а військова необхідність змінила свободу ЗМІ та публічний дискурс.

В принципі, ці обмеження користуються широкою громадською підтримкою. У воєнний час більшість українців погоджуються з тим, що індивідуальні свободи мають бути підпорядковані колективним інтересам національного виживання. Більше того, українські інституції, зокрема її військові, місцеві органи влади та організації громадянського суспільства, зберігають високий рівень народної легітимності. Але чим довше триває воєнний стан, тим нагальнішими стають питання: які межі виконавчої влади у воєнній демократії? Коли і як слід відновити нормальне конституційне життя?

Міжнародне право та права людини

Україна залишається зв'язаною своїми міжнародними зобов'язаннями у сфері прав людини, включаючи Європейську конвенцію з прав людини та Міжнародний пакт про громадянські та політичні права. Ці договори дозволяють обмежені відступи від зобов'язань під час війни або надзвичайного стану, але лише в тій мірі, в якій це суворо вимагає ситуація, та за умови належного повідомлення та нагляду. Україна подала офіційні заяви про відступи, як того вимагає, але Європейський суд з прав людини все частіше наголошує на тому, що навіть у надзвичайних ситуаціях демократичні держави повинні дотримуватися основних принципів законності, пропорційності та підзвітності.

Існує також ризик того, що розширені надзвичайні повноваження можуть створити прецеденти, які діятимуть і після закінчення війни. У багатьох постконфліктних суспільствах закони про надзвичайний стан перетворилися на інструменти репресій. Завдання України полягатиме в тому, щоб уникнути цього шляху: забезпечити, щоб воєнний стан залишався тимчасовим правовим інструментом, а не постійним спотворенням демократичного життя.

Громадянська довіра та демократична культура

Однак сила України полягає не лише в її формальних інституціях, а й у стійкій громадянській культурі. Громадянське суспільство процвітало, незважаючи на воєнний стан. Волонтерські мережі, журналістські розслідування та низові ініціативи продовжували свою роботу за складних обставин. Далеко від централізованої автократії, Україна в умовах воєнного стану залишається суспільством вражаючого плюралізму, креативності та дискусій.

Більше того, адміністрація президента Зеленського неодноразово брала на себе риторичні та практичні зобов'язання щодо відновлення демократії. Призупинення виборів не було використано для нападок на політичних опонентів чи централізації влади більше, ніж того вимагають вимоги воєнного часу. Дійсно, рейтинги схвалення самого президента, хоча й досі високі, дещо знизилися, що свідчить про те, що українці продовжують займатися критичним демократичним контролем навіть в умовах облоги.

Майбутнє воєнного стану в Україні

Тепер постає питання перехідного періоду. Як Україна відновить конституційну нормальність, щойно дозволять умови? Які реформи можуть бути необхідні для того, щоб забезпечити не лише відродження, а й оновлення демократії у повоєнному порядку?

Можна виділити кілька керівних принципів:

1. Чіткі положення про захід сонця

   
   

   Продовження терміну дії воєнного стану має бути чітко пов'язане з умовами на полі бою та регулярно переглядатися з повним парламентським контролем. Після завершення основних бойових дій або стабілізації їхнього стану слід публічно оголосити план дій щодо переходу до нормальних конституційних процедур, включаючи вибори.

   
   

2. Інституційна безперервність та нагляд

   
   

   Роль Верховної Ради та Конституційного Суду має бути збережена та поступово відновлена у контролі за діями виконавчої влади. Навіть за умов воєнного стану законодавчі дебати та судовий перегляд є вирішальними сигналами життєздатності демократії.

   
   

3. Захист інакомислення та меншин

   
   

   Єдність у воєнний час не повинна підривати права опозиційних голосів чи національних меншин. Право на незгоду є ознакою справжньої демократії, навіть в умовах екзистенційної загрози.

   
   

4. Стратегічні комунікації та прозорість

   
   

   Уряд повинен продовжувати пояснювати обґрунтування надзвичайних заходів та надавати терміни й контрольні показники для відновлення демократії. Довіра підтримується не обіцянками, а відкритістю.

Уроки для інших демократій

Досвід України є повчальним не лише для її власного майбутнього, а й для демократій у всьому світі. В епоху зростання гібридної війни, дезінформації та політичного екстремізму питання про те, як демократії реагують на кризи, не стаючи неліберальними, набуває дедалі більшої важливості. Україна показує, що можливо, хоч і важко, утримувати межу між необхідним надзвичайним управлінням та спокусою авторитарних скорочень.

Її стійкість під вогнем критики є свідченням не лише військової мужності, а й суспільства, яке усвідомило цінність свободи. Кінцевим випробуванням демократії є не те, як вона функціонує в мирний час, а те, як вона виживає у війні. У цьому плані Україна залишається натхненням.