Балансування Пекіна: китайські інвестиції в Україну в тіні Москви

З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році Китайська Народна Республіка обережно та продумано балансувала між стратегічною невизначеністю та прагматичними інтересами. Хоча Пекін риторично симпатизує критиці Москви щодо розширення НАТО та офіційно «нейтральний» у своїй позиції щодо війни, він ніколи прямо не підтримував вторгнення. Натомість Китай займає тонку позицію, спрямовану на захист свого комерційного впливу в Україні, збереження відносин з Європейським Союзом та одночасну підтримку свого «безмежного» партнерства з Росією.

Оскільки війна триває вже четвертий рік, підтримувати цей баланс стає все важче. Однак китайські економічні інтереси в Україні не зникли — насправді, в деяких секторах вони тихо зберігаються на задньому плані. Тут ми розглядаємо траєкторію китайських інвестицій в Україну з 2014 року, її статус у воєнний час та геополітичні розрахунки, що формують підхід Пекіна, який намагається зорієнтуватися між партнерством з войовничим Кремлем та можливостями у стійкій українській економіці.

Китайсько-українські відносини до війни: зростаючий стратегічний економічний зв'язок

До вторгнення Росії у 2022 році Китай був найбільшим торговельним партнером України. У 2021 році двостороння торгівля перевищила 15 мільярдів доларів. Україна експортувала до Китаю сільськогосподарську продукцію, зокрема кукурудзу та соняшникову олію, а імпортувала електроніку, машини та промислові товари. Китай також був значним інвестором в українські інфраструктурні та транспортні проекти, зокрема в порти, залізниці та енергетичні об'єкти.

Інтерес Пекіна до України був частиною його ширшої ініціативи «Один пояс, один шлях» (BRI), яка розглядала Україну як життєво важливий міст між Азією та Європою. Китайські компанії брали участь у модернізації Одеського порту, модернізації залізничного сполучення між Києвом та Львовом та розширенні потужностей для зберігання зерна в центральній Україні. Україна, зі свого боку, розглядала китайський капітал як противагу російському тиску та фінансовим умовам Заходу.

Відносини не були без напруженості. У 2021 році український уряд під тиском США заблокував продаж аерокосмічної компанії «Мотор Січ» китайським інвесторам. Тим не менш, загальна траєкторія розвитку була позитивною — економічна співпраця з Китаєм розглядалася в Києві як захист від регіональної нестабільності та як альтернатива надмірній залежності від ЄС чи Росії.

Лютий 2022: Стратегічний шок та дипломатичне мовчання

Вторгнення Росії змінило ситуацію за одну ніч. Китай, хоча й був заздалегідь попереджений про наміри Москви, не засудив вторгнення і не схвалив його. Натомість він зайняв позицію навмисної двозначності: закликав до стриманості, поважав «суверенітет і територіальну цілісність» і критикував західні санкції.

Китайські інвестиції в Україну негайно зупинилися. Деякі спільні підприємства були заморожені, інфраструктурні проекти, пов'язані з ініціативою «Один пояс і один шлях», перейшли в режим сплячки, а комерційний персонал був виведений з постраждалих районів. Війна також порушила доступ Китаю до експорту українського зерна, особливо на початку 2022 року, коли були заблоковані чорноморські порти.

Однак Китай не розірвав зв'язків. Він зберіг своє посольство в Києві. На багатосторонніх форумах китайські дипломати продовжували висловлювати підтримку мирним переговорам, ніколи не визнаючи анексію Росією української території. Це відрізняло Китай від таких країн, як Іран чи Північна Корея, які відкрито підтримували воєнні цілі Росії.

Економічні інтереси залишаються поза увагою

Незважаючи на війну, китайські комерційні інтереси в Україні не зникли. Швидше, вони перейшли у спокійнішу фазу, що характеризується обережністю, розсудливістю та довгостроковим позиціонуванням.

1. Торгівля сільськогосподарською продукцією

Китай залишається основним імпортером українського зерна, зокрема кукурудзи та ячменю. Після відновлення чорноморських коридорів через порти ЄС та Румунії китайські покупці відновили закупівлі, хоча й за новими логістичними домовленостями. Китайські фірми виявили зацікавленість у зернових терміналах вздовж Дунаю та в альтернативних сухопутних транзитних маршрутах через Польщу та Угорщину.

2. Технології та логістика

Кілька китайських логістичних фірм продовжують малопомітну діяльність у західній Україні, зокрема навколо Львова. Хоча вони й скоротили плани розширення, вони не вийшли з них повністю. Деякі почали вивчати варіанти інвестування в цифрову інфраструктуру, включаючи платформи електронної комерції та розумні логістичні центри, які могли б обслуговувати як українські, так і сусідні ринки ЄС після війни.

3. Енергетичне та промислове обладнання

Хоча співпраця в енергетичному секторі різко сповільнилася, китайські фірми продовжують постачати промислові компоненти українським заводам та сільськогосподарським підприємствам. Ці операції часто проходять через посередників у Центральній Азії чи Туреччині, щоб уникнути перевірки. У деяких випадках вони стосуються цивільно-військових технологій подвійного призначення, що викликає складні правові та дипломатичні питання для обох сторін.

Геополітичні розрахунки: тінь Москви та пильне око Брюсселя

Економічну співпрацю Пекіна з Україною слід розуміти в контексті ширших трикутних відносин між Китаєм, Росією та Заходом.

1. Управління Кремлем

Хоча Китай залишається побоюваним щодо нестабільності в Росії, він також залежить від Москви в питаннях постачання енергоносіїв, військової співпраці та взаємодії на багатосторонніх форумах. Відкриті інвестиції в Україну ризикують спровокувати негативну реакцію з боку Кремля, який розглядає Україну як частину свого «ближнього зарубіжжя». Тому Пекін діє обережно, уникаючи гучних заяв і прагнучи правдоподібних заперечень поточних транзакцій.

2. Збереження європейського ринку

Ширші економічні інтереси Китаю в Європі переважають його інтерес до Росії. ЄС є другим за величиною торговельним партнером Китаю. Пекін прагне уникнути того, щоб його сприймали як співучасника агресії, яка спровокувала найсерйознішу європейську війну з 1945 року. Союз, який сприймається як занадто близький до Москви, може зашкодити репутації Китаю в ключових столицях ЄС та ускладнити поточні інвестиційні переговори.

3. Підготовка до післявоєнних сценаріїв

Китай, схоже, позиціонує себе як альтернативний спонсор, особливо в тих секторах, де він вже має досвід: дороги, мости, порти та цифрові мережі. Китайські чиновники та пов'язані з державою аналітичні центри непомітно висловили зацікавленість у післявоєнних інфраструктурних контрактах, технологічних партнерствах та кредитах на реконструкцію. Якщо втома від Заходу посилиться або європейські інвестиції сповільняться, Китай може спробувати стати альтернативним спонсором, особливо в тих секторах, де він вже має досвід: дороги, мости, порти та цифрові мережі.

Погляд з Києва: обережність, змішана з можливостями

Відносини України з Китаєм залишаються складними. З одного боку, український уряд розчарований нездатністю Пекіна засудити вторгнення або обмежити російський військовий потенціал. З іншого боку, Київ визнає важливість підтримки дипломатичних каналів та економічних альтернатив, особливо враховуючи невизначеність довгострокової підтримки Заходу.

Українські чиновники вітають участь Китаю у світових мирних самітах, зокрема у конференції 2024 року в Женеві. Президент Зеленський особисто звернувся до китайських лідерів із закликом використати свій вплив на Москву для досягнення справедливого миру. Поки що ці спроби не призвели до значних зрушень, але Київ не здається.

В економічному плані Україна залишається відкритою для китайських інвестицій — за умови поваги до суверенітету України, дотримання стандартів ЄС та невтручання Росії. Уряд висловив зацікавленість у вибірковому партнерстві в галузі зеленої енергетики, сільського господарства та транспорту, але наполягає на тому, що воно має бути прозорим та збалансованим.

Стратегічне терпіння та комерційна обережність

Позиція Китаю щодо України – це приклад стратегічного терпіння. Хоча вона утримується від відкритого союзу з Києвом, вона тримає двері відчиненими. Вона утримується від великих нових інвестицій, але зберігає існуючі позиції. Вона утримується від засудження Росії, але уникає легітимізації анексій. Вона критикує санкції, але адаптується до змін у комерційному середовищі.

Для України це створює як ризики, так і можливості. Китайський капітал може бути корисним для довгострокового відновлення країни, але лише за умови встановлення умов Києвом. Для Європи пильність є надзвичайно важливою: балансування Пекіна може бути спрямоване на використання можливих післявоєнних розбіжностей у західному таборі.

Зрештою, інвестиції Китаю в Україну відображають більше, ніж просто економіку. Вони показують, як світові держави маневрують, обходять стороною та займають певні позиції під час війни. У цьому сенсі присутність Китаю в Україні не є просто комерційною – це геополітичний театр, поставлений у тіні Москви та спрямований на світ, який Пекін сподівається сформувати.